Зміни в школах Києва: як рятують очне навчання під час повітряних тривог

Очне навчання у школах Києва цього навчального року тримається на тонкій межі між безпекою дітей та якістю уроків — у столиці на весь міський масштаб працюють лише три повноцінні підземні школи, а решті закладів доводиться проводити заняття у переобладнаних підвалах і цокольних поверхах.

Про те, як столична освіта рятує очне навчання під час повітряних тривог, розповіло видання ZN.ua. Авторка матеріалу — редакторка відділу освіти та науки Оксана Онищенко — порівняла ситуацію з казкою про трьох поросят: замість мурованого добротного укриття, де можна і уроки проводити, і відпочивати, більшість шкіл має «хатинки із соломи й палиць».

За її словами, у Києві безпекова ситуація погіршилася буквально перед 1 вересня. При цьому в усій країні наразі працює приблизно 100 підземних шкіл із наявних 11 940 навчальних закладів — усе інше досі «в планах», на п'ятий рік війни.

Головні проблеми, з якими зіткнулися школи

Простір укриттів не розрахований на проведення уроків. За санітарними нормами на одну дитину в укритті достатньо 0,5–0,6 кв. м і дозволяється змішувати класи, тож у підвалі часто немає місця для окремих кабінетів — різні класи, а іноді й уся школа сидять поруч, часто навіть без парт.

Директорка ліцею Ірина Чернілевська розповіла, що тиждень роботи в переповненому укритті коштував учителям голосу: педагогам доводилося пробиватися крізь гомін сотень школярів і безперервний гуркіт вентиляції. Тож школа вже замовила для вчителів гарнітури екскурсовода (мікрофони) і розглядає придбання тканинних ролет для зонування укриття.

Окрема проблема — сусідство з мешканцями мікрорайону. Шкільні укриття працюють цілодобово, і ними користуються люди з сусідніх будинків: хтось приносить розкладачки, хтось спить на шкільних стільцях, лишає сміття на партах. Через це прибиральниці не встигають підготувати укриття до приходу дітей.

Є й технічні вразливості. Директор Юрій Кіньков зауважив, що всі туалети під землею працюють з електронасосами, і якщо туди потрапляє навіть шматочок туалетного паперу, усе виходить із ладу — у дні з частими тривогами дітям просто немає куди піти.

Додається ранкова логістика: батьки, які поспішають на роботу, приводять дітей задовго до занять, іноді вже о 7:30, а також під час тривог. Формально вчитель не повинен приймати дитину до початку освітнього процесу, але й залишити малечу на вулиці неможливо, тому школам доводиться організовувати чергування.

Не менш гостро стоїть питання харчування: організувати обіди під час тривоги — велика проблема. А вчителі змушені вести уроки одночасно у двох форматах — очно і онлайн, що виснажує і вчителів, і дітей, які навчаються дистанційно.

Кому дадуть пріоритет за партами

Керівниця департаменту освіти й науки КМДА Олена Фіданян розповіла, що департамент разом із районними управліннями освіти вивчив досвід кожної школи та зібрав найкращі рішення. Це дозволило окреслити школам рамки, щоб кожен директор міг створити власну модель організації навчання з урахуванням місткості укриттів, кадрових ресурсів та очікувань батьків.

Перший і беззаперечний пріоритет в очному навчанні — початкова школа (1–4 класи): для найменших очний контакт із вчителькою — це питання і базових знань, і соціалізації, і дорослого поруч. Далі за пріоритетом — 5-ті та 9-ті класи, адже це перехідні етапи з новими колективами й учителями. Якщо укриття дозволяє, очно можуть навчатися й інші класи — щодня або почергово.

Також пропонують міксувати дітей на паралелі не за класами, а за вибором форми навчання: окремо групи тих, хто хоче навчатися очно, і окремо тих, хто дистанційно.

Що робити батькам, якщо клас навчається дистанційно, а вони на роботі

Для таких ситуацій у шкільних укриттях пропонують облаштовувати цифрові зони — підземний коворкінг, куди учень може прийти зі своїм девайсом, підключитися до онлайн-уроку й виконувати завдання під наглядом чергового вчителя чи психолога.

Школам із крихітними укриттями або взагалі без них допоможе «освітня міграція» — тимчасовий переїзд шкіл чи окремих класів до приміщень іншої школи або садочка, які заповнені не повністю й мають місткі укриття. За словами Олени Фіданян, у столиці 15% садочків заповнені наполовину: кожен третій — на Оболоні, кожен п'ятий — на Печерську.