Як розмовляти з дитиною про втрату: психолог назвала фрази, які краще не казати
Розмова з дитиною про втрату - одна з найважчих для батьків. Дорослі бояться сказати щось не те й нашкодити, але саме їхня підтримка часто стає єдиною опорою для дитини, яка пережила горе. Як правильно розпочати таку розмову, яких фраз уникати і як не пропустити небезпечний стан - про це в розмові з UA.NEWS розповіла сімейна психотерапевтка, кризова психологиня БФ «Діти Героїв» Лариса Юзмухаметова.
Фонд «Діти Героїв» спеціалізується на роботі з дітьми, які проживають горе, пов'язане із втратою одного або обох батьків внаслідок російської агресії. Психологиня наголошує: дорослим не треба першими заводити розмову про втрату, якщо сама дитина ще не почала про це говорити.
Яких фраз дитині категорично не можна казати
Найчастіша помилка дорослих - «банальні заспокоєння», які насправді лише знецінюють почуття дитини. Юзмухаметова радить уникати таких фраз, як «Я тебе розумію», «Я знаю, як тобі», «Не переживай», «Досить плакати» та «У тебе все буде добре».
Причина проста: якщо дорослий сам не переживає таку саму втрату, він не може знати, що відчуває дитина. Натомість опорою стають прості й щирі слова: «Я тебе чую. Як би я могла тебе підтримати? Я чую, що тобі боляче, що ти злишся. Але я тут, я з тобою, я допоможу».
Чого психолог радить учителям у школі
Окрему увагу експертка приділила педагогам, адже повернення до навчання після втрати - великий стрес для травмованої дитини. Головне правило - зменшити до неї вимоги, не порівнювати з іншими учнями й не «міряти по середній температурі по палаті».
Дитина, яка пережила втрату, перебуває в рази більшому стресі, ніж однолітки зі стабільних родин: на неї тисне важка атмосфера вдома, вимоги в школі та загальний фон міста з тривогами й відключеннями світла. Вчителю достатньо делікатно підійти й сказати: «Якщо тобі потрібна допомога - приходь, я поруч», виділивши дитині хоча б 5-10 хвилин.
Як зрозуміти, що дитині потрібна допомога фахівця
У нормі горе проживається «маятником»: дитина то сумує і плаче, то знову грається й сміється. Небезпечною ознакою Юзмухаметова називає відсутність цього руху, коли дитина постійно застрягає в одній із крайнощів.
З одного боку, це може бути постійна агресія - активна чи пасивна: булінг, підколи інших дітей, роздратування, дії ніби на зло. З іншого - повне замикання в собі, коли дитині стає байдуже до оцінок («двійка - ну двійка, десять - ну десять») і вона не виявляє природної життєвої активності. Такі прояви - привід негайно звернутися до фахівців.
Де батькам брати ресурс
Психологиня нагадує: підтримати дитину може лише стабільний дорослий, тож про себе треба турбуватися не менше, ніж про дітей. Вона радить кожному дорослому написати собі «100 пунктів власного ресурсу» - від прогулянки до озера та споглядання природи до зустрічі з подругою.
Якщо ж це не допомагає і людина застрягає у виснаженні, це вже привід звернутися до психолога чи психотерапевта - можливо, йдеться про депресію, за якої потрібна навіть медикаментозна підтримка. Адже дитина залишається стійкою й захищеною лише тоді, коли поруч є надійна доросла фігура.
Раніше Politeka повідомляла, як підтримати дитину під час війни та не завдати їй ще більшої травми.
Також Politeka писала, як фонд «Діти Героїв» допомагає родинам, що втратили близьких.